24.06.16

Нові імена на карті Полтави


За ініціативи громадської спілки ЛІГА ГО «Громада Полтавщини», схваленої головою Полтавської ОДА В. Головком, колишньому бульвару Маршала Конєва в Полтаві присвоєно нове ім’я – Євгена Коновальця.  

Більшості полтавців, які виросли в Радянському Союзі, мало що відомо про цю людину. То хтож він – полковник Євген Коновалець?


Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року в с. Зашків на Львівщині в родині вчителів. 

Закінчивши школу в рідному селі та Академічну гімназію у Львові, 1909 року вступив на правничий факультет Львівського університету. Як член Студентського союзу брав активну участь у боротьбі українського студентства за навчання в Університеті рідною, українською, мовою, у захисті прав українського населення в Речі Посполитій. За це переслідувався польською владою. У серпні 1914 року із початком Першої Світової війни Є. Коновальця мобілізували до Австрійської армії; він закінчив військові курси, отримавши звання «кадет – аспірант». Під час боїв на горі Маківці у червні 1915 року він потрапив у російський полон, з якого втік із групою однодумців у вересні 1917 року. Він приїхав до Києва, щоб разом із побратимами взяти участь в українській революції, а саме – у створенні її Збройних Сил як головного чинника новопосталої  Української  держави. У листопаді 1917 року разом із іншими українським старшинами Є. Коновалець  сформував добровольчий Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців, у січні 1918 року був обраний його командиром.

Під командуванням Є. Коновальця та начальника штабу Андрія Мельника Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців став однією з найбільш організованих  і боєздатних частин Центральної Ради – уряду України. Цей військовий підрозділ відіграв вирішальну роль у придушенні в Києві у січні 1918 року організованого виступу всіх антиукраїнських сил – спровокованого більшовиками повстання робітників заводу «Арсенал», а також російських юнкерських шкіл – в час наступу більшовицької російської армії під орудою колишнього царського полковника Муравйова.

Придушення більшовицького проросійського повстання у Києві січовими стрільцями Є. Коновальця та А. Мельника і героїчна боротьба українських гімназистів і студентів під Крутами дали час делегації України у Брест-Литовську підписати у лютому 1918 року мирну міжнародну Угоду від імені держави Україна; це стало першим офіційним визнанням незалежної України іншими європейськими державами.

Є. Коновалець – один із творців Дієвої української армії, полковник Армії УНР, від звання генерала відмовився. Він був талановитим державним і військовим діячем, стратегом і організатором. Як переконаний соборник – прихильник об’єднання усіх українських етнічних земель в одну Українську державу – він говорив: «Шлях до вільного Львова пролягає через вільний Київ!»  У складі Армії  УНР Є. Коновалець як командир дивізії, корпусу, групи Січових Стрільців воював проти російських більшовицьких і денікінських військ.  Поразка українських визвольних змагань 1917-1921 років дала йому підстави для висновку: «Із соціалістами незалежної Української держави не збудуєш!»

Як справжній українець Є. Коновалець не змирився із цією поразкою і вже у серпні 1920 року із групою колишніх січових стрільців та старшин Української Галицької Армії створює  підпільну  Українську військову організацію (УВО). Її завданням була підтримка колишніх вояків Армії УНР, їх згуртування і організація подальшої боротьби за відновлення незалежної Української держави в умовах польської окупації   Західно-Українських земель та російсько-більшовицької окупації Центральної та Східної України. Через переслідування членів УВО  польською владою та загрозу арешту Є.Коновалець виїхав за кордон, жив у Чехо–Словаччині, Німеччині, Італії та Швейцарії. 

Після убивства агентом російського ОГПУ в Парижі у 1926 році Симона Петлюри полковник Є. Коновалець став найбільш знаковою постаттю Українського визвольного руху на еміграції. Його беззаперечний авторитет серед українських вояків, інтуїція стратега і блискучі організаторські здібності дозволили йому об’єднати численні українські емігрантські організації в одну грізну для ворогів силу – 28.01 – 03.02.1929 року у Відні на Першому конгресі українських націоналістів була створена Організація українських націоналістів (ОУН), провідником якої одноголосно було обрано полковника Євгена  Коновальця. Гуртуючи українських націоналістів – людей, які були готові боротися за свободу своєї Батьківщини, - полковник налагоджував зв’язки  з політичними діячами і силами інших країн Європи, які розуміли небезпеку більшовизму і готові були підтримати українців в їх визвольній боротьбі. Представництва ОУН були створені в більшості європейських країн. Особливу увагу полковник приділяв розбудові мережі ОУН на окупованих українських землях, що було складно і небезпечно через жорстокі репресії польської та радянської влади проти свідомого українства – так званої політики «пацифікації» (упокорення) в Речі Посполитій та запеклій боротьбі проти «украинского буржуазного национализма» в Радянському Союзі. Боротьба проти українських патріотів проводилася методами збройних розправ над селянськими виступами проти колективізації (яка була однозначна з відвертим грабунком), масовими арештами та судилищами над українською науковою, технічною та творчою  інтелігенцією, розстрілами, спланованим голодомором 1932-33 років.



ОУН мала свої друковані видання: «Сурма», «Розбудова нації», «Український націоналіст». Вона була єдиною інституцією в світі, яка відверто і правдиво озвучувала перед народами і урядами країн проблеми поневоленого українського народу, говорила про більшовицькі репресії проти українців, масові розстріли…  Вона свідчила світу, що український народ має право на свою незалежну Державу, хоче жити в своїй суверенній Державі і готовий боротися,  вже бореться за неї.  Є. Коновалець і Провід Українських Націоналістів постійно шукали і знаходили союзників в цій боротьбі. Як ситуативного союзника України розглядав Провід Українських Націоналістів і гітлерівську Німеччину – за принципом: «Ворог мого ворога – мій друг».  Хоча Гітлер і Сталін з початку тридцятих років тісно співпрацювали, хоча всупереч Версальським угодам для підготовки кадрів вермахта (армії Німеччини) в Радянській Росії працювали спецшколи танкістів і пілотів, а досвід ОГПУ – НКВС старанно вивчався службовцями гестапо (тайна державна поліція), всім політикам і просто далекоглядним людям було зрозуміло, що війна між Німеччиною і Радянським Союзом за панування в Європі є неминучою. І керівництво ОУН хотіло використати цю війну для відновлення незалежної Української Держави. Для цього організовувалися військові вишколи членів ОУН, розроблявся план збройного антибільшовицького повстання в Україні, планувалося створення українських військових підрозділів –  ядра майбутньої Української Армії.

Є. Коновалець добре розумів складність завдання, що стояло перед українськими націоналістами. Він говорив: «У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії.» 

«…Спротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські. Бо ж віднова Соборної Української держави сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії, як і польського історичного імперіалізму, спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Європи і великої частини Азії, що це з конечности вплине не менш глибоко і на політичний вигляд всієї решти Світу». 

Активна діяльність полковника Є. Коновальця і його однодумців, спрямована на захист українського народу від більшовицького поневолення, на відродження незалежної Соборної Української Держави, сприймалася урядом Радянського Союзу як загроза його пануванню над Україною; тому ОГПУ з 1936 року розпочало підготовку убивства Є. Коновальця. Боячись впливу полковника і створеної ним ОУН на ситуацію в Україні напередодні Другої Світової війни, Й. Сталін дав особисто доручення своїм опричникам на знищення Є. Коновальця і розкол ОУН. Цей задум підтримали керівники більшовицької влади в Україні С. Косіор та Г. Петровський. Агент ГПУ – НКВС, що видавав  себе за керівника визвольного підпільного руху в  підрадянськійУкраїні, передав полковнику особисто в руки розроблений  «спецами» НКВС вибуховий пристрій, замаскований під коробку шоколадних цукерок з України.  Вбивство відбулося 23 травня 1938 року в голландському місті Роттердам, на вулиці, серед білого дня. Від вибуху загинув Євген Коновалець, було поранено кількох перехожих. Полковник загину як воїн – на полі бою, чого не скажеш про його вбивців.  Виконавець замовлення ( по -сьогоднішньому – кілер) отримав нагороду від керівництва Радянської Росії, а потім, в часи М. Хрущова, відсидів 15 років у радянській в'язниці як поплічник Л. Берії. 

Та правду приховати неможливо. Хай не відразу, хай через десятиліття, але обов'язково широкі народні маси узнають правду про те, хто в дійсності був бандитом і убивцею, а хто – героєм, захисником Батьківщини. 

І в сьогоднішньому перейменуванні  вулиць наших міст є глибокий смисл: вшанувати вірних своєму народу синів і дочок України, викинувши на смітники історії її катів і зрадників.

Те, що віднині одна з вулиць Полтави носитиме славне ім’я полковника Євгена Коновальця, - хоч ця вулиця і нецентральна, хоч і занедбана, як більшість полтавських вулиць, - свідчить про поступове прозріння народу, його повільне, але неухильне звільнення від брехливої антиукраїнської ідеології Радянського Союзу. Це – визнання беззаперечних заслуг перед українським народом і Українською Державою засновника ОУН полковника Євгена Коновальця і сотень тисяч його побратимів – однодумців, які ціною свого життя вибороли для нас незалежну Україну de jure;  зробити її такою de facto – завдання нашому поколінню.

125-ту річницю з дня народження полковника Є.Коновальця вшанували волонтери Ліги ГО «Громада Полтавщини» на зустрічі з екс-заступником командира добровольчого Батальйону ОУН поетом і письменником Борисом Гуменюком 14.06.2016 р.

                                                                                          Ніна Кирпотіна
                                                                                        ЛГО «Громада Полтавщини»

Немає коментарів:

Дописати коментар