12.05.16

Уроки гетьмана Мазепи


Нарешті в Полтаві встановили пам'ятник гетьману України Іванові Мазепі. Це мало б відбутися ще 7-8 років тому, але влада Полтави саботувала визнання гетьмана і знеславила Полтаву, засвідчивши, що із духовного центру України часів Івана Котляревського та Паісія Величковського сучасна Полтава перетворилася на осередок малоросійства. Спроба зіпсувати пам'ятник за кілька днів до його офіційного відкриття є агонією, останнім спротивом ворогів українського народу і української держави відкриттю пам'ятника визначному українському державцю і меценату.

Але пам'ятник віднині стоятиме в історичному центрі Полтави, нагадуватиме нам про нашу історію, спонукатиме до роздумів, приводитиме до висновків.

Життя і діяльність гетьмана Мазепи є уроком для українців і особливо для українських політиків. Більше 20-ти років свого гетьманства Іван Мазепа сумлінно допомагав московикам царям розбудовувати їх армію і державу: брав участь із козачими полками в численних війнах Московії проти її сусідів, давав великі суми грошей а будівництво військового флоту. На кістках українських козаків, їх руками постала в болотах на Неві нова столиця країни – Петербург. Він мовчав, коли московська влада руйнувала економіку України забороняла друкувати книжки українською мовою, скорочувала кількість студентів Києво-Могилянської академії, а її випускників відправляла на роботу у найвіддаленіші кутки Московії та Сибіру розбудувати там духовне, шкільне, культурне життя, – грабувала Україну духовно і матеріально.

За ці 20 років український народ відвик бачити в гетьмані національного вождя. І в цьому – трагедія гетьмана Мазепи. У вирішальний момент, коли він наважився вирвати Україну із смертельних обіймів Московії, народ йому не повірив і не підтримав. Наслідком стала остаточна втрата українцями своєї держави.

Досвід гетьмана Мазепи учить нас, його нащадків, що ніяке запобігання перед ворогом, ніякий пацифізм, жодні домовленості і меморандуми не дадуть Україні бажаної свободи і незалежності. Тільки рішуча і безкомпромісна боротьба за свою свободу приносить народу визволення від окупації, від терору і геноциду. «Розмова із ворогом має тривати не довше автоматної черги», – учив Роман Шухевич, командувач УПА (Української повстанської армії).

«Спротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські, - говорив полковник Євген Коновалець, засновник ОУН. – Бо й віднова Соборної Української держави сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії…»

…Пошкодження на пам'ятнику І.Мазепі, зроблене по-злодійські, вночі, нагадуватиме нам постійно про те, що війна проти незалежної Української держави ведеться не тільки на Донбасі чи в Криму, вона триває і в нашому місті. Вона має різні форми. Нищення в Полтаві пам'ятних хрестів козакам-мазепинцям у 2008-2009 рр., гучне святкування 300-річчя перемоги московської армії у битві під Полтавою (вдумайтесь: святкування національної трагедії українського народу, що означала знищення держави українців!), руйнування пам'ятної дошки на будинку, де Микола Міхновський зачитав свою «Самостійну Україну», «це все прояви війни проти України. Спротив виконанню Закону «Про засудження комуністичного і націонал – соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборона пропаганди їх символіки», спротив перейменуванню вулиць Полтави, – це ще одна форма боротьби проти українців, проти відродження нашої правдивої, славної історії, зафіксованої в іменах, проти відновлення нашого національного самоусвідомлення і самоповаги. Бо назви вулиць, які ми чуємо чи бачимо щодня, впливають на нашу свідомість і підсвідомість, виховують, формують світогляд і визначають поведінку.

Газета «Полтавський вісник» з № 17 на ст.6 опублікувала думку одного із учасників обговорень в рамках ініціативи «Твоя вулиця - твоя назва»: «Героїв обирають переможці. Якщо переможці зміняться, то іншими стануть герої. Тому наше завдання – перейменувати вулиці так, щоб назва залишилася на довгий час». Класичний зразок готовності до зради Батьківщині! Нам – полтавцям – навіюють через газету думку, що у Полтаву прийдуть інші переможці (читай – Путін?); щоб їм догодити, треба вже зараз називати вулиці їстівними, політично нейтральними назвами, а ще краще – залишати назви часів комуністичного тоталітарного окупаційного режиму. До речі, комуністична влада, називаючи чи перейменовуючи вулиці міста і села, руйнуючи чи встановлюючи пам'ятники, ніколи думки громадян не питала. І спробувати б ініціатори цього опитування провести щось подібне відносно розпорядження Глави держави в радянському тилу під час Великої Вітчизняної війни; що з ними зробила б так мила їх серцю радянська влада? За «антисоветскую агитацию и пропаганду» у воєнний час таборами чи штрафбатом не обмежилася б точно. У незалежній Україні за такі ініціативи держава не переслідує. Це ознака її сили чи слабкості? Це – реальні здобутки української демократії. Але чи морально маніпулювати необізнаністю людей, обдурених брехливою радянською, а тепер ще й російською пропагандою? Це покоління історію своєї країни вивчало за «Кратким курсом истории ВКП(б)», і далеко не кожен має достатньо наполегливості і мужності, щоб вивчити документи і публікації архівів, щоб осмислити їх і зробити неупереджені висновки про надії, героїв та антигероїв нашого минулого. А як із цим в Російській Федерації? Колишній Сталінград громадяни РФ перейменували. То так вони шанують «Героев Сталинграда»? Так дякують «деду за победу»? А в Полтаві ініціатори опитування закликають не допустити зміни назви вулиці «Героїв Сталінграду» на «Героїв Крут», істерично кричать, що неприпустимо називати вулицю на честь героїв УПА. Чому?

Саботаж Закону про декомунізацію в Полтаві засвідчив відсутність в місті належної виховної роботи ЗМІ, міської ради, державних служб, які відповідальні за інформаційну безпеку Української держави, за формування українського державницького, патріотичного світогляду її громадян (точніше було б сказати – націоналістичного світогляду, бо він від шароварщини веде до активної громадянської позиції, готовності боронити Батьківщину). Департамент освіти та науки ОДА не розробив сучасної, змістовної, якісної програми патріотичного виховання школярів і молоді, вкрай необхідної Полтавщини в умовах гібридної війни зовнішніх і внутрішніх ворогів проти України.

У громадськості виникли запитання: навіщо нам керівники і чиновники, які не виконують своїх посадових обов'язків, навіть в умовах війни? Якій державі вони служать, отримуючи платню із наших кишень? Чи й цю сферу державного життя мають розбудовувати лише волонтери?

Як бачимо на численних фактах, комплекс малоросійства, започаткований полтавським полковником – зрадником Мартином Пушкарем далекого 1658 року, існує в Полтаві і нині, несе загрозу Українській державі, вимагає великої роз'яснювальної, виховної роботи.

Це – виклик всій полтавській громаді : довести своїми справами і здобутками, показати Україні і світу, що Полтава гідна стати знову центром української духовності.

Координаційна рада
ГС «Громади Полтавщини»

Немає коментарів:

Дописати коментар